Вівторок, 17.10.2017, 22:34
 Сайт Близнюківської  загальноосвітньої  школи І-ІІІ ступенів
 Близнюківської районної ради Харківської області
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Корисні посилання
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 58
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Покарання - справа складна

Викачати з сервера

ПОКАРАННЯ — СПРАВА СКЛАДНА

Я не зустрічав батьків, які переконані, що у вихованні дітей можна обійтися без покарання.

Оскільки таке становище існує, треба багато й серйозно думати про розумне, педагогічне правильне використання різноманітних засобів і форм покарання. А це далеко не просто.

«Важко покарати? Взяв ремінь і відшмагав за непослух»,— так думає ще чимало батьків і матерів. Радянська наука про виховання спростовує цей уже неприйнятний в наш час погляд, допомагає зрозуміти, чому не можна дітей принижувати фізичними й іншими морально образливими прийомами покарання. Одне з найважливіших її завдань полягає в тому, щоб переконати застосовувати дуже економко навіть такі форми покарання, які не принижують гідності дитини. Педагогіка вчить використовувати кожен прийом покарання так, щоб обов'язково добиватися належного виховного ефекту. Вхолосту використовують грізну зброю покарання ті, хто з будь-якого приводу б'є дитину.

Щоб уміло використати прийом покарання, треба на вагу «батьківського правосуддя» насамперед покласти не самий вчинок, не саме порушення, а все, що має відношення до справи.

По-перше, це мотиви, причини, які спонукали вчинити проступок.

Діти грали в м'яча й розбили шибку або попали м'ячем у перехожого. Такі випадки трапляються досить часто і викликають нерідко обурення у дорослих, серйозні конфлікти з дітьми. Але ж це вчинок ненавмисний, і діти самі засмучені з того, що сталося, хочуть якось спокутувати свою провину. В цьому їм слід допомогти.

Але буває й так. що шибку розбито каменем, кинутим навмисне, щоб помститися, «розрахуватися» за заслужене зауваження. Тут наявний злий замір. Ось чому, з точки зору моральної, це вчинок уже зовсім іншого характеру, який вимагає іншої реакції дорослих.

— Навіщо ти штурхонув кошеня?

— Просто так.

Подібне «просто так» знайоме багатьом, у кого .є діти.

З точки зору самої дитини, це зовсім безневинний вчинок.

— Адже кошеняті не боляче,— каже хлопчик.— Воно щодня з високого вікна стрибає — і нічого. Вдариться, шльопнеться об підлогу і весело побіжить.

«Такого бешкетника треба самого як слід штовхнути, а потім примусити «весело бігти»,— кажуть у деяких сім'ях.

Не певен, що в таких випадках корисно, як кажуть, клин клином вибивати. Тут, мабуть, доцільніше знайти форму зауваження, яка нагадає, переконає, що, перш ніж щось зробити, треба подумати.

Добре вмів робити такі зауваження А. С. Макаренко. «Якось група колоністів грала на галявині в футбол, серед гравців був також і я,— розповідає один з колишніх вихованців.— У цей час неподалік гуска зі своїм виводком переходила дорогу. Я вискочив, схопив гусеня і сховав собі в труси. За цією моєю витівкою спостерігав Макаренко, який стояв трохи далі з групою дівчаток. Антон Семенович покликав мене. Обличчя його було серйозним:

— Ну, покажи всім, який ти герой,— сказав він.

Мені стало ніяково. Розгублений, я стояв, тримаючи в руках гусеня.

Антон Семенович не вичитував мені, не лаяв, не соромив. Він протер свої окуляри й одягнув їх таким жестом, наче казав: «А дай-но гляну на тебе, який ти...»

Я розумів, що не порушив жодного правила колонії імені Горького, нікого не образив, не зневажив, і все-таки вчинок мій був якимсь безглуздим.

Відпустивши гусеня, я знову пішов грати. Але весь час мене не залишала думка: «І що за дурощі спали мені на думку з цим гусеням...» '.

Ось таке почуття ніяковості, невдоволення собою корисно викликати у дітей, які часто вчиняють якісь проступки під впливом своїх товаришів. Причини навіюваності, тобто бездумного ставлення до вчинку, до якого хтось підбурює, можуть бути різними: відсутність власних переконань, безвільність, легковажність, схильність до наслідування (найчастіше в молодшому віці). Трапився, наприклад, в одній школі такий випадок.

Учень п'ятого класу під час полудня взяв із сусіднього столу три грудочки цукру. Це минулось непоміченим, оскільки сусіди запізнилися до полудня, і взагалі не всі прийшли пити чай. Наступного дня ласун попросив свого товариша взяти цукор з іншого столу. Але цього злодіячку впіймали на місці злочину.

Батько і мати, дізнавшись про прикрий вчинок сина, дуже засмутились і занепокоїлись, їх давно хвилювала надмірна м'якість, поступливість, піддатливість у характері сина.

Через день, отримавши зарплату, мама купила традиційний торт і, як завжди, до чаю поклала на тарілку кожному його порцію.

Мишко прийшов до столу останній.

— Де мій торт? — здивувався хлопчик.

— Мама звеліла мені його з'їсти,— відповів тато.

Мишко промовчав, але коли такий прийом повторили ще

раз, сказав:

— Ну, я вже зрозумів, що кепсько вчинив. Мені соромно

перед усіма.

— Ніколи не забувай, що у тебе є власна голова на плечах,— сказав батько,— тоді й не потраплятимеш у такі історії.

Окремі батьки потім казали, що хлопчика треба було покарати суворіше. Чому? Адже прийом, знайдений батьком і матір'ю Мишка, досягнув мети: хлопчик замислився над помилкою, усвідомив, що його поведінка була огидною.

Інша мова, що розвиток у хлопчика таких якостей особистості, як переконаність, принциповість, критичність, почуття відповідальності, вольових рис характеру, вимагатиме ще найпильнішої уваги батьків, їхньої особливої педагогічної турботи.

Ще важче обрати прийом впливу, коли непривабливий за зовнішньою формою вчинок викликаний добрим мотивом.

У таке становище потрапила мати восьмикласника Толі, який поїхав, не попередивши її, з компанією школярів на риболовлю. Рибалка затяглась, і бідолашна мати протягом 8 годин метлялась між школою, сусідами, товаришами Толі. Ніхто не знав, куди зник її син. Що тільки не передумалося за ці години. І весь час свердлила думка, як його покарати: побити, полаяти, не нагодувати, не відпустити &- похід? І ось нарешті пролунав знайомий дзвінок. Син прийшов веселий, гомінливий, в його руці на дротині виблискувало кілька окунів.

— Мамусю, ось тобі сюрприз! Вари юшку!

Рішення прийшло в одну мить. Мати не сказала ані слова і, не глянувши на сина, вийшла. Тільки тепер, побачивши її заплакані очі, схвильоване обличчя, стикнувшись з несподіваною, незвичною поведінкою матері, пригадав хлопчик, що він не сказав їй про свою поїздку, і уявив усі переживання матері в його відсутність. Він побіг її шукати, але не знайшов. Коли через три години мати повернулась, син підійшов до неї, обійняв

і сказав: «Пробач мені, мамо. Адже я хотів тобі приємне зробити й не подумав про те, що ти хвилюватимешся...»

Рибу чистили й готували разом. Але за вечерею мама сказала: «Вперше їм юшку з свіжих окунів без задоволення». Конфлікт було вичерпано. Син зрозумів поганий бік свого вчинку, а мати відчула, що вона зуміла цього досягти, не образивши сина, не «перегнувши палицю».

У сім'ях, де ростуть діти поривчастого, нестриманого характеру, легко збуджувані (холерики або сангвініки), дорослі часто стикаються з проступками, які було вчинено зопалу. У таких дітей всі переживання проходять бурхливо, шумно, сильні почуття їх захльостують, і під їх впливом, не встигнувши обміркувати вчинок, вони діють.

За якусь дрібничку вони можуть наговорити грубощів старшим, побитися, посваритися з однолітками, зробити багато такого, про що, прохолонувши, самі шкодують. Вирішуючи питання про покарання, не можна не враховувати індивідуальні особливості таких дітей. Несправедливе покарання, покарання, яке надміру збуджує нервову систему, викличе новий вибух бурхливих почуттів і нерозважливих вчинків. Найкращий виховний ефект за такої ситуації дає серйозна дружня розмова в хвилини щирого розкаяння дитини про необхідність вчитися стриманості, вміння приборкувати свої почуття, виховувати волю.

Вчинки під впливом почуттів і бажань характерні також для всіх дітей молодшого віку, оскільки у них друга сигнальна система теж ще слабо здійснює гальмівний контроль.

Ми, дорослі, іноді забуваємо про це, неправильно трактуємо часом поведінку малюків, Саме про такий випадок розповіла вчителька першого класу на сторінці «Учительской газеты».

«Якось мама принесла яблуко, велике, рожевощоке, і дала його Васькові в школу, хлопчик поклав яблуко в парту з твердим наміром з'їсти під час перерви. Але всі його думки з першої ж хвилини зосередилися на цьому яблуці. Васько заглядав у парту, погладжуючи яблуко то з одного боку, то з другого, і нарешті не витерпів,— коли ще та перерва — взяв і відкусив шматочок.

— Дай сюди яблуко! — суворо сказала Ірина Миколаївна.

— Не дам,— уперто заперечив Васько.— Мама його мені, а не вам купила.

— Що-о? Ти ще грубіяниш! Віддай негайно! — і роздратована вчителька підійшла до Васькової парти.

Васько заплакав і простягнув яблуко.

— Залиште мені хоч половинку! — благальне попросив він. Учителька завмерла на місці. В цю коротеньку мить вона

зрозуміла те, що випадало з-під її уваги понад місяць.

— Який ти, виявляється, ще маленький! — тихо сказала вона.— Не бійся, я не візьму твоє яблуко. Воно просто полежить на моєму столі, а під час перерви ти його візьмеш. А тим часом не думатимеш про яблуко. Добре? Прочитай краще, що ти готував за букварем.— У голосі вчительки Васько вперше відчув незвичну ласку».

Син дав слово прийти додому о 3 годині й сходити з матір'ю в крамницю за продуктами. Але керівник гуртка несподівано вирішив провести відразу ж після уроків останню репетицію струнного оркестру перед завтрашнім виступом на шкільному вечорі. Тому Олег з'явився додому на дві години пізніше. Чи можна вважати, що хлопчик не дотримав слова? Правда, Олег не здогадався повідомити маму про свою затримку через товариша, який мешкає в цьому ж будинку і не грає в оркестрі. Ось за це упущення мати й зробила йому цілком справедливе зауваження.

А як сама дитина ставиться до своєї провини? Вирішуючи питання про міру впливу, не можна не враховувати й цей момент, що характеризує моральний рівень особистості.

«Наприклад, є. діти, які крадуть дуже легко, без будь-яких негативних емоцій. Вони беруть чужі гроші, купляють на них ласощі, ходять в кіно і т. д., не відчуваючи при цьому ні докорів совісті, ні навіть побоювання бути впійманим на шкоді. У цих випадках аналіз здобутого матеріалу розкриває наявність таких внутрішніх факторів: досить сильні мотиви безпосереднього порядку, пов'язані з бажанням дістати задоволення, і відсутність не лише свідомих моральних підвалин, а й тих внутрішніх моральних заборон, які виникають у багатьох дітей під впливом безпосередньо життєвого досвіду і які гальмують здійснення аморальних вчинків... у біографії таких дітей часто вже з дошкільного віку відзначається практика аморальних вчинків, що не зустрічають з боку дорослих засудження, а іноді навіть заохочуються близькими.

Але трапляються діти (особливо підлітки), для яких характерна «позитивна» система переживань, пов'язана з здійснюваними ними правопорушеннями. Вони не тільки не соромляться своєї аморальної поведінки, але переживають її як доблесть, бравують нею, всіляко підкреслюючи свою зверхність над дітьми, які дотримуються в своїх вчинках загальноприйнятих моральних норм. Це, якщо можна так висловитися, «принципові» правопорушники, правопорушники «за переконанням», які розглядають свої вчинки як своєрідне виявлення мужності, спритності, молодецтва. В таких випадках мотивами правопорушень стає аморальний, антисуспільний світогляд, який так чи інакше склався у підлітка і спонукає його до здійснення правопорушень навіть у тих випадках, коли у нього відсутні більш-менш сильно розвинута потреба, пов'язана з безпосереднім бажанням отримати задоволення.

Нарешті, є також діти, для яких правопорушення пов'язане з досить-таки важкими емоціональними переживаннями. Вони крадуть гроші, використовують їх на приємні речі, але не відчувають при цьому ні радощів, ні задоволення. Вони весь час перебувають у пригніченому стані духу, розкаюються, плачуть, зарікаються більше цього не робити, але невдовзі знову вчиняють правопорушення.

Аналіз матеріалу показує, що у таких дітей дуже сильні безпосередні потреби, які здатні загальмувати наявні у них моральні тенденції, хоч і не можуть зовсім знищити їхній вплив. Тому, тількино безпосередні потреби дітей виявляються задоволеними і тим самим знижується їхня напруженість, з'являються умови для звільнення й активації моральних прагнень особистості, які й виявляються в розкаянні, прийнятті відповідних моральних рішень тощо. Але минає час, заборонені потреби знову набирають силу — і все повторюється знову: проступок, важкі переживання у вигляді розкаяння, відчуття вини, зароки й повторні правопорушення» '.

Я вирішив за потрібне ознайомити батьків з цією сторінкою з книжки Л. І. Божович «Особистість і її формування в дитячому віці» тому, що подібні переживання до певної, міри характерні для дітей, яких помічено вдома, у школі в безчесних вчинках: беруть не спитавшись те, що їм заманеться, приховують, обманюють, щоб зробити те, чого не можна, що порушує ті чи ті норми загальноприйнятої поведінки.

Переживання, почуття самої дитини, пов'язані з проступками, характеризують стан її морального розвитку. Саме їх необхідно насамперед взяти до уваги, обираючи заходи впливу, які зможуть, звичайно, не відразу, призвести до свідомої зміни в поведінці дитини. Таким чином, будь-яка поведінка, що ми її засуджуємо, набуває зовсім іншого вигляду після того, як ми терпляче, об'єктивно спробуємо розібратися в обставинах, мотивах, які спричинилися до вчинку, розберемося у вікових, індивідуальних особливостях дитини, придивимося до морального рівня її особистості.

Розглядаючи все це в сукупності, ми робимо своєрідний рентгенівський знімок з провини, починаємо дивитися на неї з зовнішнього боку, а наче б то зсередини, розуміти, що її породило, на що слід обрушити свій гнів і в якій мірі. За такої оцінки ми не здивуємося, що за рівнозначні проступки одна дитина одержує від хорошого педагога дуже суворе покарання, а друга – просто зауваження; або те, що часом навіть невелика на перший погляд провина вимагає суворого покарання, а на серйозніший проступок досить буває відреагувати просто дружніми порадами.

Так! Діти часто вдаються до одних і тих самих або схожих. проступків, порушень, але те, що стоїть за ними, їхні «рентгенівські знімки» ніколи не мають цілком однакового малюнка.

Саме в цьому смислі треба розуміти слова А. С. Макаренка про те, що покарання має бути надзвичайно індивідуальним, надзвичайно пристосованим до окремої особистості.

Тільки за такого підходу покарання стає не просто страханням, карою за провину, а дійовим заходом виховання. Тільки тоді воно допомагає покласти край негативним вчинкам, спонукати до виправлення, а також за певних обставин зміцнювати позитивну поведінку, добрі звички.

У сімейному вихованні чомусь часто забувають про цей останній, як кажуть психологи, позитивний бік впливу покарання. Адже дуже часто ми караємо дітей за такі похибки і проступки, які можливо й доцільно дати їм усвідомити, пережити на власному досвіді.

Порвав нові штани — заший і ходи з латкою. Запізнився на обід — чекай вечері. Погано виконав роботу — перероби.

За такої реакції дорослих покарання виступає в сполученні з корисними вправами. Комбінація методів дає добрий ефект, її виховний смисл у тому, що покарання випливає з характеру провини й практично закріплює позитивну поведінку.

Отже, покарання має на меті два основних завдання: гальмувати негативні вчинки й закріплювати позитивні.

Покарання ніколи не досягне своєї мети, якщо воно в уявленні самої дитини несправедливе.

В суботу після уроків семикласник Вітя, діставши свій щоденник з оцінками за тиждень, підійшов до класного керівника, попросив її ручку з червоним чорнилом і перекреслив оцінку «З» за поведінку.

— Яке ти маєш право самовільно виправляти щось у щоденнику? — запитала здивована вчителька.

— Цю оцінку, Серафиме Миколаївно, ви поставили непра вильно. З уроку співів у середу нас пішло десять чоловік, але п'ятеро з нас одержали за поведінку п'ятірки тільки тому, що ви зустріли їх по дорозі в школу й завернули назад. Я не винен, що живу в іншому напрямку і тільки з цієї причини не потрапив вам тоді на очі.

Настала напружена пауза.

«Як реагувати на такий вчинок?—думала Серафима Миколаївна.— Розцінити його як велике зухвальство, поставити замість закресленої трійки двійку, написати батькам і доповісти про це директору... Але ж хлопчик по-своєму має рацію і він чекає від. мене відновлення справедливості».

— Вітю, поклич сюди всіх учнів, які в середу надумали піти з уроку,— сказала нарешті Серафима Миколаївна.*

Коли всі зібралися, вона сказала:

— Діти, зараз Вітя допоміг зрозуміти одну мою помилку. Я повинна була знизити оцінку за поведінку також і тим учням, які були присутні на уроці співів тільки тому, що я їх зустріла й завернула. Звичайно, Вітя зробив мені зауваження в недозволеній форм: оскільки щоденник—це документ, а виправлення будь-якого документа особою, яка не має на це права, вважається злочином. Але я розумію, що Вітя про це просто не подумав. І тепер зробив потрібні висновки для себе на майбутнє,— вона багатозначно глянула на хлопчика, котрий на знак згоди кивнув головою.— Я гадаю, ніхто не заперечуватиме, якщо я виправлю зараз свою похибку: перекреслю п'ять несправедливих п'ятірок і напишу «Виправленому вірити».

Останнім підійшов Вітя:

— Поставте, будь ласка, мені також знову трійку і напишіть «Виправленому вірити», — попросив він.

Так справедливість покарання викликає у дітей саме те спрямування почуттів, яке приводить до правильної оцінки своєї поведінки, збагачує їх позитивний, моральний досвід. Але якби вчителька зробила так, як думала спочатку, то акцентувала б переживання Віті і його товаришів не на провині — втечі з уроку, а на несправедливості вчителя. До першого конфлікту додався б другий — обидва лишились би невирішеними. Педагогічно правильне покарання обов'язково повинно так чи так вирішувати конфлікт. Якщо конфлікт вичерпано — це точний показник того, що спосіб, прийом впливу було знайдено правильно.

Жодна форма образливого покарання не ліквідує конфлікту навіть у тому випадку, якщо дає можливість досягти покірності. Нетривале зовнішнє підкорення не означає, що від почуття приниження, образи, помсти нічого не залишилося. Найчастіше, приховані до певного часу, вони наростають і потім прориваються з новою силою.

Так, фізичне покарання за наших умов викликає не покірність, а, навпаки, протест, обурення. І з цього треба радіти, а не смутитись.

А втім образити, принизити дитину можна не самим тільки фізичним покаранням.

Якось до «Комсомольской правды» надійшов лист від Сашкової матері (вона працює на телеграфі): «За кілька днів до Нового року син попросив мене надрукувати на гарному, вибраному ним самим бланку ось таке привітання його улюбленій вчительці: «Дорога Ірино Павлівно, поздоровляю Вас з Новим роком, бажаю Вам міцного здоров'я, успіхів у праці. Сашко».

«28 грудня,— пише Сашкова мати,— син пішов у піднесеному настрої. «Мамо,— сказав він,— у мене листівка буде найкраща з усіх!». Години через три він прийшов додому, і як зайшов, так і впав у коридорі й почав ридати. Саме не плакати, а ридати. Я жахнулася, ніколи не бачила, щоб хлопчики могли так голосити.

Підвела його, запитую, в чому справа, а він лізе за пазуху і з-під сорочки витягає ось цей бланк (його Сашкова мати також надіслала до редакції) і гукає: «Мамо, мамусю, Ірина Павлівна не взяла у мене привітання, сказала, коли не буде двійки, тоді привітаєш». Давав він цю листівку при всьому класі на уроці» '.

Не так часто трапляється, щоб учень любив викладача предмета, який йому важко дається. Спираючись на таке почуття, вчитель може викликати прагнення посилено вчити свій предмет. Ласкава посмішка, схвалення улюбленої вчительки у дітей, особливо в початковій школі, викликає велике бажання зробити якомога краще те, що вона просить, навіть коли це буває й дуже важко.

Та зловживання покараннями, покарання для перестраху, покарання тоді, коли можна обійтися без нього, одноманітні покарання — все це призводить кінець кінцем до того, що дитина перестає на них реагувати так, як це слід з виховною метою.

Таке буває здебільшого в сім'ях, де покарання буває головним, майже єдиним методом впливу. Воно призводить до сімейної катастрофи — дитина зовсім відбивається від рук.

Розумна система стягнень не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, людську гідність, уміння протистояти спокусам і переборювати їх.

А. Макаренко

Щоб покарання допомагали формувати, зміцнювати ці якості і гальмувати негативну поведінку, треба раз і назавжди зрозуміти, що цей метод допоміжний. Покарання, як сильні ліки, слід застосовувати тільки тоді, коли без нього не можна обійтися, коли є впевненість, що воно приведе саме до того наслідку, який потрібен. Воно діє при точному діагнозі і в невеликих дозах. При помилковому діагнозі, при невмінні врахувати всю сукупність внутрішніх і зовнішніх причин провини покарання можуть викликати важкі ускладнення і дуже сумні наслідки. Звичайно, тут мовиться про суворі покарання, про дітей, виховання яких запущено.

Найперша ж сходинка в покаранні — осуд. Він має дуже багато форм, відтінків, нюансів: осудливі погляди, жести, слова і вирази.

У тій сім'ї, де щастить обмежуватися саме цими прийомами, по-моєму, справа з вихованням дітей стоїть цілком благополучно.

 

Вхід на сайт
Філії
Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Національна дитяча гаряча лінія
Національна дитяча гаряча лінія
Національна гаряча лінія з питань запобігання домашнього насильства
Національна дитяча гаряча лінія
Архів записів
Друзі сайту
  • Офіційьний блог
  • uCoz Спільнота
  • FAQ по системі
  • База знань uCoz
  • Copyright MyCorp © 2017Зробити безкоштовний сайт з uCoz